На порозі революції: що вивело сотні тисяч людей на вулиці Алжиру

  			На порозі революції: що вивело сотні тисяч людей на вулиці Алжиру
84703 ПЕРЕГЛЯДІВ

Вже як два тижні в Алжирі відбуваються масштабні антиурядові протести. Від 4 березня вулиці столиці заповнені людьми: вчителями, студентами, політиками, активістами, військовими у відставці. До кінця лютого демонстрації стали, найбільшими з часів так званої “арабської весни” 2011 року.

І хоча за останні чотири роки протести стали для Алжиру досить частим явищем, початок березня змусив багатьох звернути увагу на проблему, що лежить в основі соціального невдоволення: незмінність влади в цій країні-сусідці Євросоюзу, колишній французькій колонії, в якій Париж зберігає незаперечно високий вплив.

Криза виразно проявилася 2013 року, коли президент країни Абдельазіз Бутефліка, що беззмінно правив з 1999 року, пережив інсульт і де-факто припинив виконувати функції глави держави, відтоді країною керує зв’язка тіньової групи генералів і клану Бутефліки, головним в якому є брат президента Саїд.

Сам же президент протягом шести років рідко з’являється на публіці, пересувається в інвалідному візку і практично не розмовляє, але через відсутність консенсусу серед еліт про те, хто має замінити старого і хворого президента, Бутефліку вирішили залишити на своєму місці.

55-мільйонний Алжир – найбільша за площею держава Африки. Торгує цілим різноманіттям товарів: оливки, вино, овочі, цитрусові, вугілля, залізо, фосфати. Але ключове місце в економіці Алжиру займає енергетика: нафта і газ, які підвищують вагу країни в Європі, особливо у Франції.

Після масштабних протестів 2011 року та падіння цін на нафту 2014-го економіка Алжиру ослабла. Хоча “арабська весна”, здавалося, пройшла повз громадян і не призвела до серйозних змін, її привид усі ці роки тінню нависав над старіючим елітами на чолі з паралізованим президентом. Причина, чому “арабська весна” не завершилася для Алжиру так само, як для Сирії, Лівії або Ємену, проста. Місцеве населення боялося цих наслідків, а рани, завдані суспільству кривавою громадянською війною 1994-2005 років, люди добре пам’ятали.

70% населення Алжиру – це молоді люди віком до 30 років. Вони вимагають оновлення “старої гвардії”. Проте влада на це не наважується з цілої низки причин.

По-перше, у тіньових еліт немає консенсусу щодо того, хто може замінити президента Бутефліку. Багато хто називав наступником глави держави його брата Саїда, але він цілком комфортно почувається в ролі “сірого кардинала”, та й частина генералів не хоче віддавати йому повноту влади, побоюючись, що він почне чистки  на користь своїх людей.

По-друге, еліти бояться втратити владу – на Близькому Сході і в Північній Африці передача влади завжди болісна і часто асоціюється з переслідуваннями новими керівниками своїх попередників.

По-третє, для політичної верхівки нинішній статус є цілком комфортним. Мало хто наважується кинути виклик спадщині президента Бутефліки, яка в очах багатьох дорівнює цілій епосі.

По-четверте, багато генералів побоюються, що зміна влади призведе до зростання впливу головної опозиційної сили в Алжирі – ісламістів. Цього військові допустити аж ніяк не можуть.

По-п’яте, невизначеність Франції, яку багато хто сприймає як реального керівника Алжиру. Париж поки не наважується зробити ставку на користь того чи іншого члена близького оточення Абдельазіза Бутефліки. Французам зрозумілі побоювання генералів, і найменше вони воліють побачити дестабілізацію в країні, від якої залежать безпека Середземноморського басейну, безперебійне постачання енергоносіїв, стримування мігрантів на південних кордонах Алжиру і боротьба з екстремізмом в колишніх французьких колоніях Африки.

Уже восени правляча партія почала готувати суспільну думку до того, що 82-річний Абдельазіз Бутефліка буде висунутий кандидатом у президенти вп’яте поспіль, незважаючи на стан здоров’я і чутки про його “клінічну смерть”, що циркулювали Алжиром усе літо 2018 року. Тоді ж від влади усунули практично всіх, хто міг хоч якось кинути виклик старому президентові. Чотирьох із шести командувачів військових округів, десятки командирів гарнізонів і чиновників з Міноборони заарештували і кинули за ґрати буквально за один місяць.

Населення вимагало “нових облич” у політиці, а розрив між “старою гвардією” і молоддю все більше посилювався.

Усе це накладалося на економічну стагнацію Алжиру, яка змусила владу йти на непопулярні реформи, впровадження нових податків і підвищення цін на паливо і хліб. Загроза протестів і страйків, яка ще більше вганяє Алжир в хаос, змусила владу відкликати законопроект про підвищення акцизів на паливо і урізання субсидій в бюджеті на 2019 рік. Всі ці чинники  ілюструють, що сьогоднішня криза тліла багато років.

Приводом для багатотисячних протестів стала ситуація навколо президента Бутефліки, якого раптово госпіталізували до швейцарської клініки, він потрапив до реанімації, в Алжирі з’явилися чутки про його смерть. Багато хто очікував, що це спонукає владу нарешті замінити Бутефліку іншим кандидатом.

Але еліти вирішили йти не зупиняючись і все одно подали документи Бутефліки до ЦВК.

У відповідь по всьому Алжиру прокотилася хвиля демонстрацій.

Кілька членів правлячої партії навіть вийшли з її складу і приєдналися до протестувальників, а глава виборчого штабу президента пішов у відставку. Відчувши вразливість влади, опозиційні партії вирішили зняти своїх кандидатів і бойкотувати вибори, зробивши ставку на вулицю.

Протистояння посилюється з кожним днем. Чим ближче до виборів, тим не безпечнішою стає ситуація.

Для військових ісламісти – головна загроза. Саме так і почалася громадянська війна 1991 року: ісламісти перемогли на виборах, а військові, які не бажали віддавати їм владу, скасували їх і оголосили надзвичайний стан. Тоді в ході конфлікту, що тривав вісім років, загинуло до 200 тисяч осіб.

Сьогодні ситуація дуже нагадує передвоєнний час.

По-перше, при владі залишаються все ті ж люди, з тим самим світоглядом.

По-друге, ісламісти знову піднімають голову, отримавши друге дихання після “арабської весни”, в умовах ерозії старих режимів і на тлі спалаху конфліктів уздовж кордонів Алжиру.

По-третє, регіональні гравці (Саудівська Аравія, Іран, Туреччина, Катар і не тільки) увійшли в нову фазу протистояння, більш люту і непримиренну, ніж раніше. Останній фактор може стати вирішальним у цьому протистоянні.

Ще під час “арабської весни”, коли Алжиром прокотилася хвиля демонстрацій, за багатьма протестами за участю ісламістів стояли Катар, Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Судан і навіть Марокко. А світську владу військових підтримували європейці, США, Ізраїль, Росія, Сирія, Йорданія і Туреччина.

Кожен хотів на виході отримати лояльну влада в Алжирі, а разом з нею – доступ до величезних ресурсів країни.

Зараз інакша картина, Лівія фактично перестала існувати як єдина держава, Судан охоплений внутрішніми протестами, Малі та Нігер переживають  конфлікти, через що півмільйона їх біженців застрягли на південних кордонах Алжиру. Екстремісти “Аль-Каїди” та інших угруповань об’єдналися в єдиний союз “Аль-Мурабітун”, що загрожує безпеці всієї Північної Африки, а деякі терористи навіть ведуть переговори про об’єднання з іншими ісламістськими структурами і навіть з “Ісламською державою” в Лівії. Катар посварився з Саудівською Аравією, а остання вступила в альянс з Ізраїлем і розгорнула війну з Іраном. Туреччина, в якій у 2003 році до влади прийшли ісламісти на чолі з Реджепом Таїпом Ердоганом, вже не є другом алжирців. А Сирія, Єгипет, Ліван і Йорданія переживають не найкращі часи, щоб встати на захист Алжиру, не кажучи вже про США, які останнім часом не сильно зацікавлені у втручанні в регіональні процеси.

У такій ситуації алжирські еліти почуваються неоднозначно.Вони не знають, до якого блоку приєднатися. Єдиними незмінними партнерами Алжиру завжди залишатимуться Франція і Росія.

Правлячі еліти робитимуть усе, щоб провести Абдельазіза Бутефліку через вибори і забезпечити йому перемогу, а потім призначити віце-президента, який і буде фактичним керівником держави. У разі ж смерті президента його заступник моментально перейде на місце небіжчика.

Ланцюгову реакцію може ініціювати що завгодно – загибель протестувальників, арешт опозиційних лідерів, інформаційний вкид про стан здоров’я президента…

У такому разі Алжир може встати на небезпечну стежку громадянського конфлікту, здатного перерости у фазу повномасштабної війни за участю регіональних і глобальних гравців, в чергове поле для проксі-битви.

Втім, під тиском вулиці і під страхом війни генералітет здатний піти на послаблення: замінити Бутефліку іншим кандидатом, відкласти вибори, дозволити перемогти опозиційному кандидату, який сформує Уряд національної єдності…

Так чи інакше, 2019 рік стане вирішальними для майбутнього Алжиру.

Ця країна – яскрава ілюстрація наближення краху старих порядків і консервативного деактуалізованого устрою на тлі глобальних трансформацій.

Связь с редакцией - 1yurist.paritet@gmail.com

Мої відео